Ну ось, нарешті прочитана вся трилогія. Ну що тепер можна сказати? "Пекло", безумовно, сподобався найбільше. "Чистилище", навпаки, менше. Основна причина в тому, що автор не спробував сформувати власну його пристрій виходячи зі своїх уявлень про мораль, а взяв уже готові сім смертних гріхів. Що стосується "Раю", то він зайняв для мене якесь проміжне становище. З одного боку, Данте доклав значну фантазія для пристрою небес, читати це було дійсно цікаво. Але з іншого, після докладних описів тортур Ада і навіть очищувальних мук Чистилища лаконічні світло і блаженство Раю здалися мені неповними. Чим нагородження волелюбних відрізняється від щастя мудреців, крім того, що одні перебувають на Венері, а інші на Сонце? Та й знайомих імен в Раю було дуже і дуже мало, через що доводилося постійно відволікатися на примітки. (Інша річ Пекло, де кожен другий - знаменитість!)

Дочитавши трилогію Данте, я не перестаю дивуватися і таланту автора, і силі його любові, що надихнула його на такий твір. Так, Рай, як і Чистилище, вразив мене менше, ніж Пекло, але задумка, символізм, масштабність не може не захоплювати. Після прочитання відразу ж відвідала знамениту будівлю Паласіо Бароло, побудоване італійським архітектором Маріо Паланті, натхненного Божественної комедією Данте. Будівля це - суцільно символи і посилання на превеликий твір.