Скільки книжок присвячено материнській любові? Десятки чи сотні? Певно, набагато більше, адже мама – найдорожча людина для кожного з нас.
Та скільки розповідають про почуття батька?
Не так багато.
Але є одна, здатна затьмарити всі інші. Історія про страхи і переживання. Історія про біль, який неминуче чекає на кожного з нас попереду. Про острови щастя , які жевріють на заході зникаючого минулого і ніколи більше не повернуться.
«Острови поміж течій» - тонка симфонія спогадів, переживань та любові, яку відчуває батько до своїх дітей. Непроста історія втрат і надбань, втрачених надій, які виринають в океані минулого. Частково автобіографічний, цей роман створений аби показати силу і велич батьківської любові, що здатна пережити будь-які випробування.
Чи варто розповідати, хто такий Ернест Гемінгвей? Його знає кожен. Хтось, як відомого письменника і нобелівського лауреата. Хтось, як відважного журналіста. А комусь він запам’ятався своєю безмежною любов’ю до випивки.
Його перу належить безліч видатних творів: «По кому подзвін», «Старий і море», «Фієста»… Але й менш визнані, проте такі ж чіпкі історії. Серед них і «Острови поміж течій».
Я люблю коротку прозу Гема, а структура цього роману нагадує збірку повістей. Книга поділена три окремі частини- «Біміні», «Куба» та «У морі». Вони мають однакових героїв, проте різні місця та обставини. З кожним розділом відчувається зміна настрою та атмосфери роману – з радісною та світлої першої частини поступово переходячи до похмурої та меланхолійної останньої.
Те, як Гем грається з емоціями та почуттями героїв вражає. В книзі майже відсутні жіночі персонажі, але вперше вони не видавалися пласкими. Навпаки, добре відчувалася глибина і схожість героїв із їхніми прототипами.
Цьому неабияк посприяла автобіографічність роману. Тривога за синів , ностальгія за минулим й відродження почуттів до першої дружини. Ні, це не біографія Гемінгвея - це життя Томаса Гадсона .
Я пройнялася героями і атмосферою так, як не робила цього ніколи. Ранки на острові, обіди в «Флорідіті» та неспокійні ночі в океані – я мов була однією з героїнь. Хіба це не чаруюче?
Не дивлячись на об’єм і непростий сюжет, книга дуже легко і швидко читається. Вона позбавлена гротеску і сентементів, проста і щира – вона спокушає своєю відвертістю і неповторним стилем – усім, за що так люблять Ернеста Гемінгвея.
Кому читати
Я б радила прочитати цю книгу як тим, хто ще абсолютно не знайомий з творчістю письменника, так і тим, хто вже добре знає чого від нього чекати. Адже хоч роман і має репутацію поганої книги хорошого письменника, вона залишається глибокою й правдивою історією життя й смерті, яка здатна показати автора з нового, часто неочікуваного боку.
Марія Степурська