Цей твір для мене сприймається метафорично, де кожен читач може щось для себе винести. Книга про внутрішню боротьбу, про самотність, про пошук дзена/внутрішньої рівноваги/насолоди, внутрішню силу, надію, цілеспрямованість.

Ми живемо в «шумному» режимі, насиченими подіями нашого та чужого життя, де наш «ефір» займають непотрібна інформація: «Що про мене подумають?», «Якщо я помилюсь у виборі?», «Ні, я не буду починати, бо раптом «програю бій». Ми боїмося щось змінювати, а коли наважуємось, то кидаємо на півдорозі, бо щось не виходе. Важливо в буремному житті знайти себе, свій внутрішній спокій, знайти свою рівновагу та насолоду від життя.

“Людина створена не для поразки. Людину можна знищити, а здолати не можна.”

“Добре, що нам не доводиться полювати на зорі. А що, б коли людині доводилось щодня вбивати місяць. І місяць тікав би від неї. Або коли б вона мусила щодня гнатися а сонцем, щоб убити його. Все-таки добре, що нам не треба вбити сонце, місяць чи зорі. Досить і того, що ми живемо біля моря й убиваємо своїх щирих братів.”

“Те, що він доводив це вже тисячу разів, нічого не важило. Тепер треба було доводити знову. І так щоразу — все наново; отож, роблячи своє діло, старий ніколи не оглядався на минуле.”

“Старий поглянув на безмежний простір моря й збагнув, який він тепер самотній. Проте побачив він і райдужні відсвіти в темній товщі води, й туго напнуту жилку, що зникала в глибині, й дивне коливання тихої морської гладіні. Тепер і над морем скупчувались хмари, віщуючи пасат, а глянувши вперед, старий побачив табун диких качок, що летіли над водою, чітко вирізняючись на тлі неба,— на якийсь час їх обриси неначе затуманювались, тоді знов ставали чіткі,— і він зрозумів, що людина в морі ніколи не буває самотня.”

Я взагалі, дуже сильно люблю Гемінгвейя, і як письменника, і як людини (базуючись на всіляких біографіях і спогадах його співвітчизників). Однак до цього я читала зовсім іншого Гемінгвейя. Всі його герої були герої, які цілком віддавалися навколишнього світу, не боячись померти. Все заради життя інших.
"Старий і море" - це історія щасливої людини, яка любить життя і поважає себе.

У цій повісті немає щастя: ні грама, ні крупиці, ні натяку-НІЧОГО. Ми часто женемося за мрією, метою, докладаємо нестерпні зусилля, а в підсумку отримуємо * Фігус *, а іноді і зовсім залишки цього самого фігуса.Знакомо, чи не так? Я не знаю, що буде далі з головним персонажем, автор залишив роздуми нам (спасибі за це). Думаю, чого б / кого б ми не втрачали, завжди є шанс з початку кінця зробити основа основ. А з огляду на непомірну впертість, силу волі - у головного героя все повинно вийти. P. S. Мій оптимізм коли-небудь зверне мені шию.