До знайомства з цією книгою мене спонукав власний страх смерті, з яким я намагаюся боротися. Ірвін Ялом висловив безліч цікавих думок і ідей, які я навіть виписала в спеціальний блокнот. Ялом порівнює страх смерті зі спробою вдивитися в Сонце: майже відразу воно вас засліплює, і ви прямо-таки зобов'язані відвести свій погляд в інше місце. Так і зі смертю. Неможливо довго про неї думати, бо це заподіює біль. Біль, яка є у кожної людини. Колись я прочитав тезу Фрейда про те, що людина не в змозі усвідомити власну смерть. Ми боїмося смерті, тому що бачимо її у інших, але от щоб "я можу перестати існувати", - це занадто складно для усвідомлення. Я згоден. Людина так чи інакше постійно намагається знайти способи жити вічно. Про це і пише Ялом. Хтось йде в релігію і вірить в безсмертя душі, хтось залишає свій слід на землі у вигляді мистецтва, хтось допомагає людям або хоча б залишає потомтсво, що теж в якійсь мірі робить нас безсмертними. Дана книга занадто глибока, щоб можна було про неї сказати "книга про смерть". Перш за все це книга про життя. Мені запало в душу опис робіт Епікура, про який я раніше навіть не чув. Його вчення полягає в тому, що сенс життя - отримувати задоволення. Тому якщо ви боїтеся смерті, займіться своїм життям. Саме це рада Ірвін.