Починаючи знайомство з «Інферно», розумієш, що зі схожими сюжетами вже зіштовхувався на сторінках книг. Все здається дуже знайомим. І не дивно. Це ж той самий «Код Да Вінчі»/«Янголи та демони»/«Втрачений сивол» (необхідне підкреслити) того ж таки Дена Брауна.
Все повторюється:
- головним героєм знову виступає професор Роберт Ленгдон, образ якого автор списав із самого себе;
- знову він кудись невтомно біжить без зупину протягом усієї книги;
- знову його супроводжує приваблива, доволі кмітлива й розумна супутниця;
- знову вони вдвох розв’язують загадки по ланцюжку, невпинно наближаючись до основної відповіді;
- знову сюжет відкривається читачеві поступово й непередбачувано.
Але вже з середини роману розумієш, що автору ще є чим здивувати – «жив еще курилка».
Одна з основних глобальних проблем людства – перенаселення – темною хмарою загрозливо нависає над світом. На цю тему є немало інших книг, в основному наукової фантастики. Проте, як на мене, Дену Брауну вдалося знайти доволі оригінальний, хоч і лякаючий, підхід до її висвітлення та вирішення.
Події в романі проносяться карколомно. Декілька разів усе перевертається з ніг на голову, чорне стає білим, а біле чорним. Тому навіть найбільш вибагливий читач не зможе не захопитися крутими поворотами сюжету. А щодо розв’язки – так вона взагалі перевершує всі очікування, мої так точно. Окрім того, письменнику дуже привабливо і натхненно вдається провести віртуальну екскурсію по Флоренції, Венеції, Стамбула.
Великий плюс – це те як автор описує шедеври світового мистецтва. Особисто я не любитель читати на папері про всілякі завитушки на будівлях (мені, так би мовити, краще доторкнутися до прекрасного у прямому розумінні цього слова і побачити це прекрасне наживо), не фанатію також від творчості Сандро Ботічеллі (як і загалом від образотворчого мистецтва) і Данте Аліг’єрі. Проте із задоволенням відмічу, що Ден Браун неймовірним чином зумів достукатися й до мене. Захотілось відвідати усі описані ним місця й особисто переконатися, чи дійсно все так красиво, як зобразив автор. Захотілося досконало дослідити «Карту Пекла» і прочитати «Божественну комедію».
В цілому, книга цікава і повчальна. Деякі ідеї змусять читача задуматись і можливо навіть певною мірою переосмислити своє ставлення до питання перенаселеності планети. Любителям пригодницьких романів безсумнівно рекомендую.
Водяник Андрій
