Можна позбутись усього. Змінити ім’я. Місце проживання. Роботу. Але минуле завжди буде з нами. І як би ми не ховались за масками та вигадками, воно переслідуватиме нас всюди. І колись наздожене.
Ця історія саме про це. Про минуле. Про ті таємниці, які рано чи пізно вигулькують у найнесподіваніший момент.
Фрамбуаз, головна героїня твору, через багато років повертається у своє родинне гніздо у селі, де її, здається, ніхто вже не пам’ятає. А вона і не прагне того, щоб згадали. Навпаки – намагається залишитись інкогніто. Її гнітить давня, ще часів дитинства, історія, яку зараз належить завершити остаточно. І допоможе їй у цьому дивний альбом її мами, який та залишила дочці у спадок. Сторінка за сторінкою Фрамбуаз розплутуватиме головоломку, а разом з тим розповідатиме власну історію.
У книзі нема жодного абсолютно позитивного героя. Кожен із своїми – малими чи великими, але грішками за спиною. Кожен із мішком власних проступків. Вчинків, за які соромно. І кожен спокутує їх по-своєму. Авторці вдалось розколупати персонажів, як яблука – аж до насінин. Пояснити причини, показати наслідки і залишити простір для вибору. А ще для фантазії і роздумів, бо дуже багато запитань залишається після прочитання. Не до сюжету – з ним все зрозуміло, а до себе. Питаєш себе, чи не зробив, бува, чогось такого, за що потім, через купу років, буде соромно? Чи не розплачуєшся зараз за давно забуті гріхи? Чи, загалом, справді те, що вважав білим купу років – біле?
Роман доволі динамічний. Сюжет закручений, ведеться у двох часових площинах – минулому і теперішньому. Спочатку все виглядає як купа заплутаних ниток. Хочеться закрити і забути. Але щось змушує потягнути за одну нитку. Тоді за іншу. А потім взяти наступну. І вже через декілька сторінок не можеш залишити це заняття. Тягнеш, терпляче розв’язуєш вузли, сопеш над викрутами. Переживаєш за героїв. Роздумуєш над їх абсолютно незрозумілими вчинками. То співчуваєш одним, то іншим, а то й всіх разом ненавидиш, але розумієш, що, поки не доведеш справу до кінця, не буде і спокою. А ще паралельно записуєш рецепти – їх вдосталь.
Книга залишає гіркий післясмак – як ото іноді гірчать апельсини. А саме їх тут, у романі, багато. І вони можуть сміливо претендувати на місце одних із головних героїв твору. Заінтриговані? Читайте.
Таня Боярчук
