Історія на одному подиху і це в прямому сенсі. Після перегляду фільму, який не сильно вразив, підвернулась можливість прочитати книгу, яка таки вразила і змусила переглянути екранізацію ще раз і я, ніби, заново відкрила для себе цю історію. Книга пояснює ті деталі на які в фільмі не звертають уваги, а вони є вкрай важливими. Лише прочитавши роман я зрозуміла кінцівку і хоч легким смутком, але вона мені зігріла душу, а то вже, м’яко кажучи, набридли всі ті історії, де двоє закоханих важко хворі і один з них обов’язково має померти.
Книга та фільм – чудові засоби щоб привернути увагу громадськості до людей хворих на муковізцидоз. Кілька років тому бачила сюжет в новинах про те як батьки пікетують Верховну Раду через зменшення бюджету на лікування дітей з цим діагнозом, тоді не надала цьому значення, а зараз саме ця книга змусила дізнатися більше про КФ, як про саму хворобу, так і про те, як лікують її в Україні.
Саме після спілкування з ТАКИМИ людьми та отримання інформації про ТАКІ хвороби розумієш, який важливий та швидкоплинний час. 18 років – це старт в доросле та самостійне життя для більшості підлітків і складно, навіть не можливо, уявити, що для когось це ціле життя загалом і вони про це знають з дитинства, з цим знанням намагаються виграти для себе більше часу у смерті або взяти від життя все можливе за цей проміжок. Не можливо осягнути розумом – як це дихати не на повні груди, а радіти можливості вдихати і видихати на 35% тому, що ти ще живий. Скільки ще страшних хвороб існує на світі про які ми навіть не підозрюємо, скаржачись на своє життя…
Звісно, книга розповідає не суто про хворобу, а історію двох молодих людей фіброзників, які мали необережність покохати одне одного, адже для таких пацієнтів мало важкої недуги, що, наче, лещатами стискає легені не даючи нормально дихати, так ще є низка правил обережності, яких треба дотримуватись для власної безпеки. Наприклад, стояти один від одного на відстані не менше шести кроків або одного метра. А що буде якщо порушити це правило і вкрасти хоча б один крок для себе?
В коментарях до фільму, неодноразово, зустрічала вислови, що це чергові «рожеві соплі», але не погоджусь з цим. Історія кохання вигадана для того щоб звернути увагу суспільства на проблеми людей з муковізцидозом і взагалі розповісти про цю хворобу, про те як з нею живуть і які проблеми переборюють щоденно, а не на пропагування одностатевих відносин або чергової розповіді про трагічне кохання, яке не мало права на існування. Та кожен знаходить саме те, що шукає, тому скільки людей стільки й думок.
Мені книга і фільм сподобались рівноцінно, адже є вдалими доповненнями один до одного. Хто не читав книгу не зможе в повній мірі осягнути фільм, а також зрозуміти кінцівку, тому, при можливості, варто звернути увагу і на те, і на інше.
P.S.: 5 з 5, багато з того, що ми маємо щоденно і не звертаємо на це уваги, сприймаючи як належне – можливість вільно і на повну дихати або торкатись чи обіймати дорогих нам людей – є лише нездійсненними мріями інших, варто пам’ятати про це.