Вобще, розповідаючи про цю книгу, можна опустити всі подробиці у вигляді битв, драконів і ельфів. Ця історія, позбавлена ​​від гнітючої хронологічності Сильмарилліону, оповідає про більш приземлені речі. Якби Турін був не такий гордий, то у нього б не було причин йти від ельфів. І не потрібно було б його матері і сестрі в подальшому вирушати на його пошуки. Нескінченна низка фатальних "якби .." трощить і ламає долю. Здійснюючи одну фатальну помилку за іншою Турін біжить вперед себе, продовжуючи робити ще більше помилок - втрачає матір і сестру, вбиває кращого друга, руйнує ціле місто, наживає собі ворогів у вигляді народу Хадора, через нього гине улюблена ельфійка і навіть сестра. Сумна історія про людину, яка вміє тільки приносити біль тим, кого любить.

Добре, як і завжди. Нібито повернення в казку. У звичний світ. Не дивлячись на те, що це не найулюбленіший сюжет Сільма, відчуття, як від нової історії про, здавалося б, давно знайомих друзів. Книга повернула мене в ті світлі часи, коли мій розум не був ще затьмарений (спотворений?) різного роду апокрифами, і моє сприйняття світу було канонічним. Чистим і світлим, як і належить.

Сама історія полягає в боротьбі головного героя з прокляттям Мелькора, а значить в протистоянні злому року долі. Бо всі, хто полюбить його або буде їм любимо - повинні загинути. І здебільшого вина за Туріном, незважаючи на його благі справи і наміри. Всі його справи затьмарені Тінню, а під кінець і сам він потрапить під неї остаточно і безповоротно. Але більш за все доля Белега мене засмутила. Дуже сумне і красиве переказ вийшло у Толкіна. Залишається тільки дочекатися, поки Пітер Джексон добереться до екранізації цього чудесного твору.