Ця книга - не для легкого читання. Читати її важко, і не тому, що необхідно продиратися крізь велику кількість медичних термінів (автор дає в кінці словничок-об'яснялку). Перед нами - не просто сухий виклад історій хвороби людей і спроб лікування, перед нами - трагічна історія спроби зцілення і примирення з хворобою. Автор емоційно розмірковує про проблему ставлення лікарів до пацієнтів, звертається до проблеми "лікування" і "здоров'я", вказує на пастки вживання слова "побічні ефекти". Він людяний. Як і має бути в ідеалі лікар.

Ця книга глибоко сумна. Вона не так динамічна і не так дивна, як інші збірники (наприклад "Людина" і "Антрополог"), тому що історії хвороби однотипні - в цьому томі в основному міркування про паркінсонізм і сонну хвороби. Найбільше здивувало, напевно, те, що летаргічним енцефалітом можна заразитися. Хто б міг подумати. В обох випадках людина залишається замкненою в своєму тілі, часто без можливості спілкуватися із зовнішнім світом. Комусь більше щастить і хвороба супроводжується повною апатією, комусь щастить менше. В основній частині розглянуті 20 історій хвороби, а так само є теоретична частина, вельми і вельми цікава. Загалом, відмінне доповнення до моєї колекції.

Для мене доктор Сакс хороший приклад для наслідування, зараз нас мало вчать саме людському відношенню до пацієнтів, спілкуванню з ними. По-перше, занадто великий потік пацієнтів, а, по-друге, створюється помилкове відчуття, що техніка одного разу замінить всю рутинну діагностику і лікар потрібен буде тільки для підпису. Мені подобається та глибина, з якою книга написана. Часто в науково-популярній літературі, заради більшої доступності жертвують частиною сенсу і термінології, але тут все ідеально.