До окремих творів готуєшся як до тривалої облоги. У чомусь це було справедливо і по відношенню до «Кентерберійським розповідей», пам'ятаючи моє довгий і важкий сходження на гору, звану «Декамерон» і з огляду на що має місце порівняння цих творів. Як не праві ті, хто ставить в один ряд «Кентерберійські оповідання» Чосера і «Декамерон» Боккаччо. Загальна, мабуть, тільки в структуру та обсяг. Інших ознак схожості не бачу. Чосер здивував мене природністю і невимушеністю мови. Сюжети динамічні і живі, не обмежені і однобокі, а різнопланові своєю тематикою з прекрасно розкритими характерами героїв. Соковита мова, яскраве виклад, жарти і трагізм до місця, все щиро: то душевно, то комічно. Тут не знайдеш длиннот і описів, окремі повчальні розповіді логічно вписані в канву загального розповіді, поєднуються з образом оповідача і припадають до місця і часу, даючи якусь перепочинок і автору і читачеві в загальному ладі стрімкого сюжету книги. Книга стала відкриттям і задоволенням від зустрічі з творчістю великого поета середньовіччя.

Я б сказала, що для мене ця книга виявилася відкриттям, або навіть цілим рядом відкриттів. 1. Ніколи не говори ніколи. Побита фраза, проте часте її вживання лише підтверджує її істинність. З дитинства, зі шкільної лави терпіти не можу поезію, за малим, майже незначним винятком і до цієї книги обходила полиці з написом "Поезія" по широкій дузі, як чорт святу воду. Однак, щось, напевно хитре слово "розповіді" в назві і власне невігластво комплекті з цікавістю, все ж змусило взяти цю книгу і розкрити. Очі швидко побігли по рядках і прийшло розуміння, що віршована форма тут зовсім не заважає. Виявляється вірші можуть бути без надриву і пафосного завивання, а легкі, можна сказати розповідні, де зрозуміло що сказав автор і не треба шукати сенс за поєднанням різних слів-символів, вірші можуть бути грайливими, навіть вульгарно, за змістом, але не за формою. Але головне не треба в них вести розкопки, все ясно і просто. 2. Середньовічна література - явно моя і відмінний спосіб відпочинку, нехай навіть за сюжетом і по суті вона копіює саму себе. І безумовно, я підбираюся до першоджерела подібної сюжетної форми, легендарному "Декамерона". Більш того, мабуть правильно прочитати спочатку повторення, а потім вже натхненника. Якщо ж Ви вже читали "Декамерон", то чи не чіпляйтеся, до "Кентерберійським розповідей", а постарайтеся відвернутися.