Керролл Л.

Він був найстаршим сином парафіяльного священика Чарлза Доджсона та Френсіс Джейн Латвідж. При хрещенні, як нерідко траплялося у ті часи, йому дали два імені: перше — на честь батька, друге, Латвідж, — на честь матері.
Вже у ранній творчості виразно відчувається схильність юного автора до пародії та бурлеску. Гумористичного переосмислення зазнають рядки класичних віршів — В. Шекспіра, Дж. Мільтона, Т. Грея, Т.Б. Маколея, С.Т. Колріджа, В. Скотта, Дж. Кітса, Ч. Діккенса, А. Теннісона та ін. У цих "перших напівсерйозних спробах наближення до літератури та мистецтва" юний автор виявляє широку начитаність і безумовну обдарованість.
Коли Чарлзові виповнилося дванадцять років, його віддали у школу — спершу річмондську, а потім – у знамениту Реґбі. Навчання Керроллу давалося легко.
Решта життя Керролла пов'язана з Оксфордським університетом. Він закінчив коледж Христової церкви (Крайст Черч Коледж), один із найстаріших в Оксфорді, з відзнакою за двома факультетами: математики та класичних мов — випадок рідкісний навіть на ті часи. 1855 р. йому було запропоновано професорську посаду в цьому коледжі, традиційною умовою якого тоді було прийняття духовного сану та целібату.
Доктор Доджсон присвятив себе математиці. Він провадив самотній і суворо впорядкований спосіб життя. Лекції, математичні студії... Все життя він страждав від нерішучості, знайомств уникав, лекції читав рівним механічним голосом. В університеті його вважали педантом, ексцентриком та диваком.
Керролл страждав від безсоння. Ночами, лежачи без сну в ліжку, він придумував, аби відволіктися від сумних думок, "Опівнічні задачі" — алгебраїчні та геометричні головоломки — і розв'язував їх у темряві.

Керролл пристрасно любив театр. Читаючи його щоденник, до якого він занотовував події дня, бачиш, яке місце посідала в його житті не лише висока трагедія, Шекспір, єлизаветинці, а й комічні бурлески, музичні комедії та пантоміма. Згодом, уже будучи відомим автором, він особисто спостерігав за постановкою своїх казок на сцені, виявляючи витончене розуміння театру і законів сцени.
Замолоду Доджсон мріяв стати художником. Він багато малював — олівцем або вуглем, ілюструючи власні юнацькі спроби. Навіть відіслав серію своїх малюнків у "Гумористичний додаток" до «Тайм». Редакція їх відхилила. Тоді Доджсон взявся за фотографію і досяг тут дивовижних висот. На думку фахівців, Керролл був одним із найкращих фотографів XIX ст.

Проте понад усе Доджсон любив дітей. «Не розумію, як можна не любити дітей, — писав він в одному зі своїх листів, — вони становлять три чверті мого життя». Він здійснював з ними тривалі прогулянки, водив їх у театр, запрошував у гості, розважав спеціально вигаданими для них оповідками, які супроводжувалися швидкими виразними замальовками за ходом розповіді. Спілкування з дітьми, гра незмінно слугували поштовхом до творчості для Керролла. Його найкращі твори — обидві казки про Алісу, вірші — виникли як імпровізація, хоча згодом значно доопрацьовувалися.
На батьківщині Керролла, у сільській церкві Дарсбері, є вітраж, де поруч із замисленим Додо стоїть Аліса, а навколо стовпилися Білий Кролик, Березневий Заєць, Чеширський Кіт та ін. Перше видання книги «Аліса в Країні чудес» («Alice's Adventures in Wonderland») побачило світ 27 червня 1865 р., а в грудні 1871 р. читачі зустрілися і з другою частиною книги — «Крізь дзеркало і що там побачила Аліса, або Аліса в Задзеркаллі» («Through the Looking-glass and What Alice Found There»).