Вовчок М.

Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові. В салоні тітки К. П. Мардовіної в Орлі познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом О. В. Маркевичем.

Проживаючи в 1851 – 1858 рр. у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині вивчила життя, культуру, мову українського народу.
Пізніше у Петербурзі у 1859 вона вже як автор збірки “Народні оповідання” потрапляє в коло видатних літераторів.

У 1859 – 1867 рр. перебуває за кордоном, де знайомиться з видатними людьми. Після повернення з-за кордону зближується з видавцями “Отечественных записок”, веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікує свої оригінальні твори й переклади.

У 1867 – 1878 рр. найяскравіше виявився талант письменниці як російського романіста. Виступає Марко Вовчок і як критик, редактор петербурзького журналу “Переводы лучших иностранных писателей”.

24 травня 1870-го року Марко Вовчок підписала контракт з петербурзьким видавцем Звонарьовим про укладання нею та редагування ілюстрованого місячника “Переводы лучших иностранных писателей”.
Скликаний третейський суд з 19 літераторів визнав Вовчок винною у плагіаті.

Після цього випадку, який осоромив письменницю, вона переїхала жити в глушину – в маєток своїх знайомих у Тверській губернії.

Померла 28 липня 1907р.

Твори: дві книги “Народних оповідань” (1857 – перший том, 1862 – другий том), соціальна повість “Інститутка” (1859-1861), оповідання: “Чари” “Максим Гримач” “Данило Гурч”, історичні казки-повісті: “Кармелюк” “Дев’ять братів і десята сестриця Галя” “Невільничка” “Гайдамаки” “Сава Чалий”, повісті: “Три долі” “Павло Чорнокрил” “Сестра” “Дяк”, бірка російською мовою “Рассказы из русского народного быта”, повісті: “Тюлевая баба” “Записки причетника”, близько ста перекладів і двохсот книг.