Котляревський Іван

Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.

Котляревський зробив найвагоміший внесок у становлення сучасної української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови, поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови.
Народився в Полтаві, нині Україна (тоді Полтавський полк Війська Запорозького, Гетьманщина під протекторатом Російської імперії) в сім'ї канцеляриста — шляхтича гербу Огоньчик.

Після навчання в Полтавській духовній семінарії (1789–1793), працював канцеляристом, у 1793–1796 роках — домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах.

У 1796–1808 роках перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському полку. У 1806–1807 роках Котляревський у військовому званні штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні 1806—1812 років, був учасником облоги Ізмаїлу. Нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня за дипломатичні заслуги зі схиляння до нейтралітету буджаків та хоробру кур'єрську діяльність на передовій під час штурму цієї фортеці. У 1808 році вийшов у відставку.

З 1810 року працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян».

У 1812 році, під час походу Наполеона I Бонапарта на Росію, Котляревський, за сприяння малоросійського генерал-губернатора Якова Лобанова-Ростовського, який отримав відповідний наказ від імператора, сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині 5-й український козацький полк (за умови, що полк буде збережено після закінчення війни як постійне козацьке військо), за що отримав військовий чин майора.

У 1816–1821 роках — директор Полтавського вільного театру.

У 1818 році разом з Василем Лукашевичем, Володимиром Тарновським та іншими входив до складу полтавської масонської ложі «Любов до істини». Член Вільного товариства любителів російської словесності з 1821 року. За свідченнями декабриста Матвія Муравйова-Апостола, які він дав під час слідства у справі декабристів, член Малоросійського таємного товариства. Слідчий комітет залишив це без уваги.

Котляревський сприяв у 1822 році викупові з кріпацтва українського і російського актора Михайла Щепкіна.

У 1827–1835 роках — попечитель «богоугодних» закладів.

Помер 29 жовтня (10 листопада) 1838 року у віці 69 років. Похований у Полтаві (на час смерті Полтавська губернія, Російська імперія).

Котляревський ніколи не був одружений. Його спадкоємицею та хазяйкою садиби стала економика Мотрона Єфремівна Веклевичева.