Повість відомого нідерландського письменника Гюса Кейєра «Книга всіх речей» - це книжка, яка дуже сильно на мене вплинула, і яку я можу назвати книгою року в своєму особистому рейтингу. Хоча вона написана для дітей 9 років, принаймні стільки головному героєві Томасу, проте її варто читати й дорослим.
Кейєр, вже будучи дуже відомим автором не лише в Нідерландах, а й в Європі, написавши багато класних книжок, частина з яких вже екранізовані, вирішує написати врешті повість, яку частково можна вважати автобіографічною. І в самій книжці застосовує цікавий прийом у вступному розділі. Отже, повість починається з того, що до автора приходить чоловік, який хоче розповісти письменникові про своє дитинство, мовляв, можливо з цього вийде непогана книжка. Розповісти про важкі дитячі роки, про страх і врешті… про щастя. І з цього таки виходить книжка, яку читач і тримає в руках. А цим чоловіком, що приходив до автора, і є сам Гюс Кейєр.
Дуже легко, невимушено, з тонким гумором автор поступово починає розповідати про життя Томаса в родині, де батько є дуже релігійним, аж фанатичним, де мати є дуже лагідною й мовчазною, де є ще сестра, що згодом поверне сюжет в несподіване русло. І Томасові нелегко, іноді навіть доводиться терпіти побої від батьки. І не лише йому, матері також.
Але по сусідству мешкає неординарна пані Амерсфорт, яку всі навколо вважають відьмою. І Томас починає заходити до неї в гості. Вони балакають, вони слухають музику й читають книжки, вони роздумують про всілякі життєві теми. По суті, саме сусідка рятує хлопчика від жорстокої реальності у нього вдома.
Це повість, яка дуже делікатно і водночас сильно розкриває тему страху. Коли дорослі ховаються, наприклад, у релігію, бо бояться життя, бояться радіти життю, коли релігією виправдовують свої комплекси і фобії. Але водночас це й книжка про любов. Бо навіть деспотичний батько також любить сина, проте не вміє виявити своїх почуттів, можливо, соромиться їх, а можливо помилково думає, що любов й повагу можна завоювати лише силою авторитету, або просто силою…
Недаремно Гюс Кейєр 2012 року отримав премію Астрід Ліндгрен, а це фактично Нобелівська премія в галузі дитячої літератури. Журі якраз і відзначило вміння й талант автора писати напрочуд делікатно й тонко про важливі серйозні теми. А ще – завжди поважати дитину, ставитися до неї як до дорослого. Це дуже помітно і в «Книзі всіх речей», де не має якогось ейджизму, зниження оповідача до рівня 9-річного хлопчика.
Тому рекомендую «Книгу всіх речей» усім дорослим, щоб замислитися про важливі речі, якими ми оточуємо своїх дітей, про стосунки в родині, про страхи та їхнє походження та їхнє виявлення.
Христина Содомора
