«Не всі знання ми можемо осягнути розумом.
Знань набувають і тілом, і серцем, і інтуїцією.
Подеколи знання є в спогадах.»
Келлі Барнгілл
Ви коли-небудь могли уявити місячне чи зоряне сяйво як продукт харчування? Виявляється, ним досить добре живляться відьми, а також можуть ним годувати немовлят. Зоряне сяйво дарує чистоту душі і щасливу долю дитині, яка його скуштувала, а от місячне сяйво є сильною магією в чистому вигляді і не завжди дарує щастя тим, хто його спробував, а, можливо, й навпаки забирає можливість вибору власної стежини, зате змушує обрати світлу чи темну сторону.
Відьма на ім’я Ксан щороку знаходила у лісі немовлят, покинутих на самоті в непрохідних хащах. Нагодувавши їх зоряним сяйвом, вона віддавала дітей у нові родини, де вони зростали в любові та турботі. Та одного разу маленька дівчинка так причарувала Ксан своєю милою зовнішністю і родимкою на лобику у вигляді півмісяця, що відьма незчулась і замість зоряного сяйва нагодувала дитину місячним, тим самим визначивши її та свою долю.
Чародійка ніколи не задумувалась над тим, хто і чому лишає дітей в лісі. Їй навпаки було неприємне саме місце, де це відбувалось і вона намагалася чимшвидше звідти втекти, адже там все довкола, навіть повітря, було просякнуте смутком. Місто смутку називалося Протекторат і в зажурі там була основна маса жителів, але аж ніяк не старійшини, які там верховодили. В місті з давніх-давен ходили чутки про відьму, яка щороку забирає найменше немовля в Протектораті, яке містяни віддають, добровільно лишивши його в лісі, а за це вона не чіпає мешканців міста протягом року. Хороша казочка для того, щоб керувати натовпом та породжувати нові страхи. Ніхто не ставив під сумнів правдивість чуток і не намагався змінити своє життя. Та все триває до пори. І як не придушуй жагу до знань, та вона знайде спосіб проявити себе. Як зазначила у своєму романі Келлі Барнгілл : «Допитливість – це прокляття розумників. Чи, можливо, розумність – це прокляття допитливих.» І коли такі розумники «кучкуються», правда знаходить вихід.
Для мене книга «Дівчинка, яка випила місяць» - це, ніби, тиха ріка на якій подекуди трапляються пороги, а потім вона знову продовжує спокійну мандрівку. Значна частина тексту розповідає окремо про життя кожного з головних героїв, про те як, де і за яких обставин їхні стежини пересіклись вперше і як вони свідомо чи ні вплинули один на одного. Сюжет стає більш динамічним, коли персонажі історії знову зійдуться разом, щоб зрозуміти, хто ким є насправді. Роман не відкриває двері до нового світу, але дає зрозуміти, що чорне не завжди чорне і постійно є приховані мотиви, які провокують неприємні ситуації. Одні персонажі шкодують про свої вчинки, але не відкривають цих жалів, навіть собі, а інші ні: не розуміючи, що прощення сприяло б їхнім внутрішнім змінам.
Допитливість – це перша сходинка до знань, до правди, до власного "я", тому варто підживлювати її, а не подавляти. Подавлювання – це вже інша сходинка, але швидше за все в темний підвал, а не в яскравий світ, тому що призводить до дратівливості, злості, породжує комплекси. В правдивості вище наведених тверджень переконалися герої роману Келлі Барнгілл. Добре, що в книгах багато світла, особливо в підліткових, і вони закінчуються щасливо, а в реальному житті вибір за нами - на яку сходинку ступити і що там для себе відкрити...
Марічка Слюсарчук
