Відверто зізнаюсь, я не любитель історичних романів, але «Чорний Ворон» Василя Шкляра прочитав із задоволенням. Настільки із задоволенням, що опісля навіть ознайомився з історичними фактами, які автор описує доволі достовірно та захопливо.
Найбільше у вказаному романі мене вразила навіть не сюжетна лінія, а стиль написання, який використовує письменник. Текст наповнений архаїзмами і діалектизмами. До прочитання «Чорного Ворона» вважав себе доволі непоганим знавцем рідної мови, однак під час ознайомлення з книгою постійно доводилось звертатися до словника, щоб дізнатися визначення деяких слів. Але така робота зі словником не втомлює, а навпаки розпалює цікавість ще більше: яким же новим виразом автор здивує читача? Закандзюблений, нетребний, нетеча, кухва, чамрити, клус, дринд – ось лише невеликий перелік таких «загадкових» слів.
Таку мову хочеться поглинати безкінечно – вона збагачує, надихає та сповнює відчуттям гордості за її різноманітність і вишуканість.
Окрім цього, роман насичений змістовним діалогами, серед яких нерідко зустрічаються надзвичайно глибокі думки, заховані у простих фразах: «Яка то тяжка річ – не вірити обіцянкам, якщо вони збігаються з твоїми сподіваннями»; «Немає нічого підступнішого, ніж подачки з рук ворога. Лише наївний бевзь може покладатися на їхню добрість»; «…є речі, над якими не можна довго замислюватися. Інакше зайдеш у глухий кут». Такі, здавалось би, прописні істини змушують переосмислити і по-новому подивитися на деякі речі.
Сюжет показує доволі складну і суперечливу, місцями безнадійну, боротьбу за світле й незалежне майбутнє України, яка ведеться на Черкащині у 20-х роках ХІХ століття. Молоді хлопці знаходять в собі силу і відвагу, щоб давати відпір радянській владі, міць якої все ширилась і розросталась у той час. Трагічні ситуації тісно переплітаються з комічними.
Головний герой уособлює в собі рух опору, кидає виклик системі та стоїть до кінця за справу своєї честі, справу, якій він присвятив усе життя… Він непохитний, незламний, безапеляційний, викликає водночас страх і захоплення як у його однодумців, так і у ворогів.
Події, які описуються в романі, доволі близькі мені, оскільки сам я місцевий житель. Трагедія Холодноярської Республіки та руху опору знайомі мені зі шкільної парти. Лебедин, Звенигородка, Чигирин, Умань, Сміла, Цвіткове – такі знайомі міста й села, у яких сам неодноразово бував, ліси Чигиринського району, де збирав гриби, дозволяють яскраво намалювати в уяві картини тогочасних подій. Однак, впевнений, що і мешканці інших регіонів України, а також любителі літератури за кордоном знайдуть для себе багато цікавого, нового й корисного в цій книзі.
Уроки історії завжди важливі, щоб не повторювати помилок минулого в майбутньому. А уроки історії, викладені В. Шклярем, не залишать байдужими навіть пересічних читачів.
Водяник Андрій
